Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України Національний Університет “Львівська Політехніка”
Доповідь на тему: “Діти-сироти: проблема, про яку говорять вголос” Львів – 2013 План: Вступ. Державне піклування (інтернатні заклади, соціальні пільги, державні органи піклування). Благодійна допомога громадських організацій (акції, подарунки, свята). Недоліки інтернатного виховання. Переваги виховання дитини в сім’ї, дитячі будинки сімейного типа, прийомні сім’ї. Робота Християнського дитячого фонду, зокрема і в Кіровоградській області. Висновки.  1) Всі ми родом з дитинства… У кожного існують перші спогади про тепло маминих рук, про бабусині казки на ніч, про татові жарти та сімейні свята. Ці спогади супроводжують нас протягом усього життя і залишаються своєрідною реліквією. Психологи стверджують, що характер людини формується в перші 5-7 років життя, і від того, якими вони були, багато в чому залежить її подальша доля. Нам, цілком благополучним людям, важко уявити, що відчуває маленька дитина, від якої відмовляються батьки або ж якщо їх позбавляють батьківських прав. І майже безпорадна істота залишається наодинці з жорстоким навколишнім світом, у якому дуже мало любові, турботи та безпеки. Адже все це мала уособлювати родина , якої у крихітки тепер не існує… У всьому світі є діти-сироти, і наша країна, звичайно, не виключення. Складна соціально-економвчна ситуація в країні сьогодні, на жаль, впливає і на українську сім’ю. Йдеться мова про соціальне сирітство, тобто про неблагополучні родини, яких позбавляють батьківських прав (батьки – алкоголіки, наркомани, злочинці, батьки, які жорстоко ставляться до своїх дітей, не займаються їх вихованням, примушують працювати, жебракувати). За офіційними даними сьогодні в Україні більше 100 тисяч дітей позбавлені батьківського піклування та виховуються в державних закладах: школах-інтернатах, дитячих притулках; 40% з цих дітей не мають рідних взагалі. А за неофіційними даними безпритульних дітей, жебраків, дітей, що відносяться до груп ризику, сиріт, дітей із соціально неблагополучних сімей в декілька разів більше, понад 1 мільйон. Щороку 6 тисяч осіб в Україні позбавляють батьківських прав. Ці цифри просто шокують. 2) Для дитини, позбавленої сім’ї – держава є і батько, і мати. Показником розвинутого суспільства є ставлення до підростаючого покоління, розуміння того, що чужих дітей не буває. Сьогодні наша держава фінансує дитячі будинки і школи-інтернати. Державою узаконено систему пільг для дітей-сиріт: на утримання житла, допомога при працевлаштуванні, пільги при вступі до навчальних закладів, матеріальна допомога на навчання, державні стипендії та інші. Працюють державні органи піклування про дітей-сиріт. Органи опіки перевіряють умови утримання , виховання, навчання дітей-сиріт, клопочуть про захист їх прав, при потребі розшукують батьків. Соціальні центри сім’ї і молоді надають дітям, позбавленим батьківського піклування послуги щодо їх соціальної та психологічної адаптації у суспільстві, підготовки до самостійного життя. У багатьох містах України створено кризові центри – це тимчасові дитячі притулки де протягом місяця дитина, яка має неблагополучну сім’ю, зазнала жорстокості в сім’ї, втекла з дому і опинилася на вулиці, броде, голодує, жебракує, ночує по подвалах і на вокзалах може знайти тимчасовий притулок, поїсти, помитися, отримати медичну допомогу, консультацію психолога. Під час перебування дітей в кризовому центрі соціальні працівники уточнюють чи є в дитини родина, чи може дитина повернутися в сім’ю, чи займаються батьки вихованням дитини. При потребі оформлюють документи на влаштування дитини до інтернату. 3) Суспільство не байдуже до малюків, яким не пощастило з батьками. Не залишають на стороні громадські організації, студенти, школярі, бізнес структури. Вони організовують спонсорську допомогу, акції по збору допомоги (одяг, взуття, підручники, канцтовари, продукти харчування, солодощі, подарунки), влаштовують свята для вихованців дитячих будинків. ...